Стискання, архівування, розархівування даних. Архіватори та операції з ахівами.

Архівація даних — це злиття кількох файлів чи каталогів в єди­ний файл — архів.
Стиснення даних — це скорочення обсягу вихідних файлів шляхом усунення надлишкової інформації.
Необхідність і доцільність стиснення:
· зменшення обсягу файлів;
· економія місця на носіях;
· швидкість обміну інформацією;
· резервне копіювання;
· архівація під час шифрування даних.


Для виконання цих завдань існують програми-архіватори, які за­безпечують як архівацію, так і стиснення даних. За допомогою спеціальних алгоритмів архіватори видаляють із файлів надлишкову інформацію, а цри зворотній операції розпаковування вони відновлюють інформацію в первісному вигляді. При цьому стиснення та відновлення інформації відбувається без втрат.
Стиснення без втрат актуальне в роботі з текстовими й про­грамними файлами, у задачах криптографії.
Існують також методи стиснення із втратами. Вони видаляють з потоку інформацію, яка незначно впливає на дані або взагалі не сприймається людиною. Такі методи стиснення застосовуються для аудіота відеофайлів, деяких форматів графічних файлів.
Перші програми-архіватори з'явилися в середині 80-х років.
Архіватори – це спеціальні програми, які стискають дані для компактного їх зберігання. Серед них найбільш відомі: ARJ, WinZip, WinRAR .
Функції
• Перегляд і вилучення файлів з архіву.
• Архівація файлів.
• Додавання файлів до архіву.
• Створення багатотомних, саморозпаковувальних й неперервних архівів.

Однією з головних характеристик архіваторів є ступінь стискання даних.
Ступінь стискання залежить від:
· методу кодування;
· програми-архіватора;
· типу файла, що архівується.
Розглянемо алгоритми дій архівації та розархівації.
Архівація.
1. Натиснути правою кнопкою миші на значок файла або папки, які слід додати до архіву. Із контекстного меню обрати команду Добавить в архив.
2. У вікніпрограми-архіватора, що з'явиться на екрані, у вкладці Общие обрати назву архіву.
3. Зазначити, в якій папці має зберігатися архів. Для того щоб визначити шлях до по трібної папки, використовуємо кнопку Обзор.
4. Обрати програму-архіватор, за допомогою якої стискатимемо дані. Для цього у вікні Формат архива потрібно встановити відповідний перемикач біля назви обраної програми.
5. У рядку вибору Метод сжатия обрати один із запропонованих варіантів.
6. Натиснути ОК.
Розархівація.
1. Викликати контекстне меню, натиснувши правою кнопкою миші на значок архіву. Обрати команду Извлечь файли у вікні програми, яка розархівовує, у вкладці Общие обрати папку для розпакованих файлів.
2. За замовчуванням Режим обновлення та Режим перезаписи виставлено оптимально, але у разі потреби їх можна змінити, використовуючи перемикачі різних режимів.
Натиснути кнопку ОК.

Поняття комп'ютерного вірусу.Історія та класифікація. Призначення та класифікація антивірусних програм

Комп'ютерний вірус (англ. computer virus) — комп'ютерна програма, яка має здатність до прихованого саморозмноження. Одночасно зі створенням власних копій віруси можуть завдавати шкоди: знищувати, пошкоджувати, викрадати дані, знижувати або й зовсім унеможливлювати подальшу працездатність операційної системи комп'ютера. Розрізняють файлові, завантажувальні та макро-віруси. Можливі також комбінації цих типів. Нині відомі десятки тисяч комп'ютерних вірусів, які поширюються через мережу Інтернет по всьому світу. Необізнані користувачі ПК помилково відносять до комп'ютерних вірусів також інші види зловмисного ПЗ — програм-шпигунів чи навіть спам. За створення та поширення шкідливих програм (в тому числі вірусів) у багатьох країнах передбачена кримінальна відповідальність. Зокрема, в Україні поширення комп'ютерних вірусів переслідується і карається відповідно доКримінального кодексу (статті 361, 362, 363). Приклади вірусів: Neshta, Staog, Archiveus.

Назва програми «комп'ютерний вірус» походить від однойменного терміну з біології за її здатність до саморозмноження. Саме поняття «комп'ютерного вірусу» з'явилося на початку 1970-тих і використовувалося у програмуванні та літературі, зокрема, у фантастичному оповіданні «Людина в рубцях» Грегорі Белфорда. Проте, автором терміну вважається Фред Коен, який у 1984 році опублікував одну з перших академічних статей, що були присвячені вірусам, де і було використано цю назву.

Історія свідчить, що ідею створення комп'ютерних вірусів окреслив письменник-фантаст Т. Дж. Райн, котрий в одній із своїх книжок, написаній в США в 1977 р., описав епідемію, що за короткий час охопила біля 7000 комп'ютерів. Причиною епідемії став комп'ютерний вірус, котрий передавався від одного комп'ютера до другого, прокрадався в їхні операційні системи і виводив комп'ютери з-під контролю людини.

Класифікація вірусів:

Прийнято розділяти віруси за:

• об'єктами, які вражаються (файлові віруси, завантажувальні віруси, анти-антивірусні віруси, скриптові віруси, макро-віруси, мережеві черв'яки).
• способом зараження (перезаписуючі віруси, віруси-компаньйони, файлові хробаки, віруси-ланки, паразитичні віруси, віруси, що вражають вихідний код программ)
• операційними системами і платформами, які вражаються (DOS, Microsoft Windows, Unix, Linux, інші)
• активністю (резидентні віруси, нерезидентні віруси)
• технологіями, які використовуються вірусом (нешифровані/шифровані віруси, поліморфні віруси, стелс-віруси (руткіт і буткіт))
• деструктивними можливостями (нешкідливі віруси, безпечні віруси, небезпечні віруси, дуже небезпечні віруси)
• мовою, якою написаний вірус (асемблер, високорівнева мова програмування, скриптова мова, інші)

Троянські програми, трояни, троянці (англ. Trojan Horses, Trojans) — різновид шкідницького програмного забезпечення, яке не здатне поширюватися самостійно (відтворювати себе) на відміну від вірусів та хробаків, тому розповсюджується людьми.

Термін походить від оповідання про Троянського коня з давньогрецької міфології, через використання троянцями різновиду соціальної інженерії, видаючи себе за безпечні й корисні застосунки, для того аби переконати жертв встановити їх на компютер. Вважається, що першим цей термін в контексті компьютерної безпеки використав у своєму звіті «Computer Security Technology Planning Study» Деніел Эдвардс, співробітник АНБ.^[1] Приклади троянів:Pinch, TDL-4, Trojan.Winlock, Clampi

Антивірусна програма (антивірус) — програма для знаходження і лікування програм, що заражені комп'ютерним вірусом, а також для запобігання зараження файлу вірусом.

Класифікувати антивірусні продукти можна відразу за кількома ознаками, таким, як: використовувані технології антивірусного захисту, функціонал продуктів, цільові платформи.

По використовуваних технологіях антивірусного захисту:

• Класичні антивірусні продукти (продукти, які застосовують тільки сигнатурний метод детектування)
• Продукти проактивного антивірусного захисту (продукти, які застосовують тільки проактивні технології антивірусного захисту);
• Комбіновані продукти (продукти, які застосовують як класичні, сигнатурні методи захисту, так і проактивні)

За функціоналом продуктів:

• Антивірусні продукти (продукти, що забезпечують тільки антивірусний захист)
• Комбіновані продукти (продукти, що забезпечують не тільки захист від шкідливих програм, але і фільтрацію спаму, шифрування та резервне копіювання даних та інші функції)

За цільовими платформами: Windows, * NIX (до даного сімейства відносяться ОС BSD, Linux, etc), MacOS, для мобільних платформ (Windows Mobile, Symbian, iOS, BlackBerry, Android, Windows Phone 7 та ін.)

Антивірусні продукти для корпоративних користувачів можна також класифікувати по об'єктах захисту:

• для захисту робочих станцій
• для захисту файлових і термінальних серверів
• для захисту поштових та Інтернет-шлюзів
• для захисту серверів віртуалізації

Використання ОС

Операці́йна систе́ма, скорочено ОС (англ. operating system, OS)  — це базовий комплекс програмного забезпечення, що виконує управління апаратним забезпеченням комп'ютераабо віртуальної машини; забезпечує керування обчислювальним процесом і організовує взаємодію з користувачем.

Операційна система звичайно складається з ядра операційної системи та базового набору прикладного програмного забезпечення.

Функції операційної системи[ред. • ред. код]

Головні функції:

• Виконання на вимогу програм користувача тих елементарних (низькорівневих) дій, які є спільними для більшості програмного забезпечення і часто зустрічаються майже у всіх програмах (введення та виведення даних, запуск і зупинка інших програм, виділення та вивільнення додаткової пам'яті тощо).
• Стандартизований доступ до периферійних пристроїв (пристрої введення-виведення).
• Завантаження програм у оперативну пам'ять і їх виконання.
• Керування оперативною пам'яттю (розподіл між процесами, організація віртуальної пам'яті).
• Керування доступом до даних енергонезалежних носіїв (твердий диск, оптичні диски тощо), організованим у тій чи іншій файловій системі.
• Забезпечення користувацького інтерфейсу.
• Мережеві операції, підтримка стеку мережевих протоколів.

Додаткові функції:

• Паралельне або псевдопаралельне виконання задач (багатозадачність).
• Розподіл ресурсів обчислювальної системи між процесами.
• Організація надійних обчислень (неможливості впливу процесу на перебіг інших), основана на розмежуванні доступу до ресурсів.
• Взаємодія між процесами: обмін даними, синхронізація.
• Захист самої системи, а також користувацьких даних і програм від дій користувача або програм.
• Багатокористувацький режим роботи та розділення прав доступу (автентифікація, авторизація).

Поняття операційної системи напряму пов'язане з такими поняттями, як:

• Файл — іменований впорядкований набір даних на пристрої зберігання інформації; операційна система забезпечує організацію файлів в файлові системи.

• Файлова система — набір файлів (можливо порожній), організованих за наперед визначеними правилами. Якщо організація файлів в файлову систему відбувається з використанням каталогів, то така файлова система називається ієрархічною.

• Програма — файл, що містить набір інструкцій для виконання. В якості виконавця інструкцій програми можуть виступати:
  • центральний процесор — якщо програма містить машинний код (звичайно отримують шляхом компіляції вихідного текста програми, написаного однією з компільованих мов);
  • інтерпретатор — інша програма, яка забезпечує розпізнавання і виконання інструкцій (в окремих випадках інтерпретатор також називають віртуальною машиною).

• Задача — програма в процесі виконання (в термінології операційних систем UNIX використовують термін «процес»).

• Команда — ім'я, яке використовує користувач ОС або інша програма для виконання вказаної програми (може збігатися з іменем файла з програмою) або поіменованої дії (вбудованої команди).

• Командний інтерпретатор — середовище, яке забезпечує інтерфейс з користувачем і виконання команд.

Відносно свого призначення, операційні системи бувають^{[Джерело?]}:

• універсальні (для загального використання);
• спеціальні (для розв'язання спеціальних задач);
• спеціалізовані (виконуються на спеціальному обладнанні);
• однозадачні (в окремий момент часу можуть виконувати лише одну задачу);
• багатозадачні (в окремий момент часу здатні виконувати більше однієї задачі);
• однокористувацькі (в системі відсутні механізми обмеження доступу до файлів та на використання ресурсів системи);
• багатокористувацькі (система впроваджує поняття «власник файлу» та забезпечує механізми обмеження на використання ресурсів системи (квоти)), всі багатокористувацькі операційні системи також є багатозадачними;
• реального часу (система підтримує механізми виконання задач реального часу, тобто такі, для яких будь які операції завжди виконуються за наперед передбачуваний і незмінний при наступних виконаннях час).

Відносно способу встановлення (інсталяції) операційної системи, операційні системи бувають^]:

• вмонтовані (такі, що зберігаються в енергонезалежній пам'яті обчислювальної машини або пристрою без можливості заміни в процесі експлуатації обладнання);
• невмонтовані(?) (такі, що інсталюються на один з пристроїв зберігання інформації обчислювальної машини з можливістю подальшої заміни в процесі експлуатації).

Відносно відповідності стандартам операційні системи бувають:

• стандартні (відповідають одному з загальноприйнятих відкритих стандартів, найчастіше POSIX);
• нестандартні (в тому числі такі, що розробляються відповідно до корпоративних стандартів).

Відносно ліцензії, можливостей розширення та можливостей внесення змін до вихідного коду операційні системи бувають:

• вільні — з вільними програмним кодом (GNU, BSD, MIT)
• відкриті (англ. open source) — з відкритим програмним кодом;

власницькі (англ. proprietary) — комерційні з закритим кодом.

Пошук інформації на комп'ютері

Інформаці́йний по́шук (ІП) (англ. Information retrieval) — наука про пошук неструктурованої документальної інформації. Особливо це відноситься до пошуку інформації в документах, пошук самих документів, добуття метаданих з документів, пошуку тексту, зображень, відео та звуку у локальних реляційних базах даних, у гіпертекстових базах даних таких, як Інтернет та локальні інтранет. Інформаційний пошук — велика міждисциплінарна область науки, яка стоїть на перетині когнітивної психології, інформатики, інформаційного дизайну, лінгвістики, семіотики, бібліотечної справи, та статистики.

Автоматичні системи інформаційного пошуку використовують для зменшення так званого «інформаційного перевантаження». Багато університетів та публічних бібліотек використовують системи ІП для полегшення доступу до книжок, журналів та інших документів. Найвідомішим прикладом систем ІП можна назвати пошукові системи в Інтернеті.

Об'єктом інформаційного пошуку є текстова інформація, зображення, аудіо, відео інформація.

З інформаційним пошуком змикаються проблеми:

• розсилки інформації (information routing);
• сортування інформації (information filtering);
• упорядкування (класифікація) інформації (information categorization);
• відбір інформації (information extraction).

Для інформаційного пошуку розробляють:

• алгоритми інформаційного пошуку (retrieval algorithms);
• підходи інформаційного пошуку(retrieval approaches);
• стратегії інформаційного пошуку (retrieval strategies).

Для його здійснення створюють:

• методи інформаційного пошуку (retrieval utilities);
• засоби інформаційного пошуку (information retrieval systems);
• комп'ютерні пошукові програми (search engines).

До проблем інформаційного пошуку належать питання:

• представлення даних, інформації, знань (data, information, knowledge);
• представлення інформації в сучасних інформаційних сховищах (representation of information);
• багатомовний інформаційний пошук (cross-language information retrieval);
• одночасний інформаційний пошук (parallel information retrieval);
• розподілений інформаційний пошук (distributed information retrieval);
• суспільний інформаційний пошук (social information retrieval)

Напрям інформаційний пошук відносять до проблем:

• застосовної (прикладної) лінгвістики (applied linguistics);
• обробки природної мови (natural language processing);

Завданням інформаційного пошуку є знаходження відповідних (до пошукового запиту) інформаційних об'єктів, або документів серед доступного для пошуку матеріалу. Завдання для інформаційного пошуку задається у виглядіінформаційного запиту (query), який може містити слова, фрази чи речення або комбінацію їх. Переважна більшість пошукових систем орієнтована на роботу з пошуковими термінами — словами або словосполученнями, які пошукова система розпізнає як одне ціле. Для здійснення інформаційного пошуку потрібно мати збірку інформаційних об'єктів (бібліотека, комп'ютерні файли) і систему (алгоритм або програму) яка здійснює пошук. Для здійснення інформаційного пошуку користувач (людина або інформаційна система) формує інформаційний запит (information query). Результатом пошукової роботи є список документів який укладається згідно з певним принципом. Такий список називають впорядкованим (ranked list, ranked results).

Пошукова система переглядає всі доступні інформаційні одиниці (документи) зі збірки і відбирає документи відповідні до інформаційного запиту. Оскільки реальні пошукові системи знаходять не всі відповідні документи, говорять про точність пошукових систем (system accuracy). Результатом роботи пошукової системи є список відібраних документів (retrieved documents list), серед яких є відповідні до запиту документи (relevant documents). Для ідеальної пошукової системи список відібраних документів та відповідних документів повинні збігатися. В реальних пошукових системах в списках відібраних документів знаходяться і невідповідні до запиту документи. Тому говорять про ефективність пошукових систем. Ефективність пошукових систем оцінюється двома параметрами: пошукова відповідність (precision) та пошукова якість (recall). Пошукова відповідність визначає частку відповідних документів серед відібраних на запит. Пошукова відповідність визначає якість отриманого результату інформаційного пошуку. Пошукова якість визначає частку отриманих системою відповідних до запиту документів серед загального числа відповідних до запиту документів у збірці. Загальне число відповідних до запиту документів завжди є невідомим і може бути встановлене лише при повному перегляді збірки людиною. Крім того роботу пошукових систем оцінюють швидкодією — часом, за який отримують список відповідних до запиту документів.

Інформаційний пошук — велика міждисциплінарна область науки, яка стоїть на перетині когнітивної психології, інформатики, інформаційного дизайну, лінгвістики, семіотики, бібліотечної справи, та статистики.

Автоматичні системи інформаційного пошуку використовують для зменшення так званого «інформаційного перевантаження». Багато університетів та публічних бібліотек використовують системи ІП для полегшення доступу до книжок, журналів та інших документів. Найвідомішим прикладом систем ІП можна назвати пошукові системи в Інтернеті.

Поняття файлової системи

1.Файлові системи
Фа́йлова систе́ма — спосіб організації даних, який використовується операційною системою для збереження інформації у вигляді файлів на носіях інформації. Також цим поняттям позначають сукупність файлів та директорій, які розміщуються на логічному або фізичному пристрої. Створення файлової системи відбувається в процесі форматування.

В залежності від організації файлів на носії даних, файлові системи можуть поділятись на:
-ієрархічні файлові системи — дозволяють розміщувати файли в каталоги;
-плоскі файлові системи — не використовують каталогів;
-кластерні файлові системи — дозволяють розподіляти файли між кількома однотипними фізичними пристроями однієї машини;
-мережеві файлові системи — забезпечують механізми доступу до файлів однієї машини з інших машин мережі;
-розподілені файлові системи — забезпечують зберігання файлів шляхом їх розподілу між кількома машинами мережі.

2.Поняття файлу та каталогу(папки). Ім'я файлу та каталогу

ФАЙЛ (англ. file — шухляда, папка) — це концепція в обчислювальній техніці: сутність, що дозволяє отримати доступ до певного ресурсу обчислювальної системи і має такі ознаки:
фіксоване ім'я (назва файлу) (послідовність символів, число чи щось інше, що однозначно характеризує файл);
певне логічне представлення і відповідні йому операції читання/запису.
На практиці це іменований блок інформації, який зберігається на носії інформації.
Файл обов'язково має ім'я і може мати будь-який розмір інформації (максимальна довжина імені та розміру файлу обмежується властивостями конкретної файлової системи). Файл може мати набір атрибутів. Треба зазначити, що файл може мати більш ніж одне ім'я (наприклад в Unix можна створювати жорсткі посилання на файл, які стають повним аналогом початкового імені файлу).
В інформатиці використовується наступне визначення: файл - це впорядкована сукупність даних, що зберігається на диску і займає іменовану область зовнішньої пам'яті. Згідно з термінологією, прийнятою в програмуванні, файл — це довільний блок інформації, пристрій вводу-виводу. Кожна комп'ютерна програма відкриває принаймні три файли стандартних потоків: вхідний файл (stdin), вихідний файл (stdout), файл виводу повідомлень про помилки (stderr). Вхідний файл зазвичай асоціюється із клавіатурою, вихідний файл та файл виводу помилок- із екраном терміналу, проте кожен із цих файлів може бути перенаправлений на інший носій інформації, наприклад, на дисковий файл, про який мовилося вище, на мережу, яка також є файлом, на контролер будь-якого периферійного пристрою комп'ютера, зчитувача інформації тощо. Файлом може бути також ділянка оперативної пам'яті програми.

В комп'ютерній термінології КАТАЛОГ(англ. directory), чи те́ка (англ. folder) — це елемент файлової системи, що може містити групу файлів, а також інші каталоги. Зазвичай, у файловій системі можуть міститись тисячі файлів, і каталоги допомагають впорядковувати файли шляхом їх групування за певними ознаками. Каталог, що знаходиться всередині іншого каталогу називається підкаталогом. Разом каталоги створюють ієрархію, чи структуру у вигляді дерева.

Історично склалося, що навіть у найновіших вбудованих пристроях файлові системи або не підтримують реалізацію каталогів загалом, або дозволяють лише однорівневу структуру каталогів, тобто без підкаталогів, реалізовуючи лише групу каталогів високого рівня, що містять файли. Першою повністю ієрархічною файловою системою була файлова система UNIX. Такий тип файлових систем досліджував свого часу Денніс Річі.

3.Розширення імені файлу.

Розширення імені файлу (англ. filename extension, або просто розширення файлу) — послідовність символів, що додаються до назви файлу і призначені для ідентифікації типу (формату) файлу. Це один з розповсюджених способів, за допомогою яких користувач або програмне забезпечення комп'ютера може визначити тип даних, що зберігаються у файлі. Для деяких операційних систем (як DOS) — це обов'язкова вимога, для інших (UNIX) — необов'язкова.

Розширення звичайно відокремлюється від основної частини імені файлу крапкою. У ранніх операційних системах довжина розширення була обмежена трьома символами, у сучасних операційних системах це обмеження відсутнє. Іноді можуть використатися кілька розширень, що слідують одне за одним, наприклад, «.tar.gz».

Операційна система або менеджер файлів можуть установлювати відповідності між розширеннями файлів і застосунками. Коли користувач відкриває файл із зареєстрованим розширенням, автоматично запускається відповідному цьому розширенню програма. Деякі розширення (.COM, .EXE) показують, що файл сам є програмою.

У деяких файлових системах (наприклад, HFS) інформація про формат файлу зберігається в самій файловій системі. У зв'язку із цим інформацію часом буває важко прочитати, оскільки програма може не відкривати документ, заявлений формат якого їй невідомий.

4.Зовнішні запам'ятовуючі пристрої.
Носі́й інформа́ції (data medium) — матеріальний об'єкт або середовище, призначений для зберігання даних. Останнім часом носіями інформації називають переважно пристрої, призначені для зберігання файлів даних у комп'ютерних системах, відрізняючи їх від пристроїв для введення-виведення інформації та пристроїв для обробки інформації.

Запам`ятовуючі пристрої можна умовно розділити на такі два типи:

зовнішні і внутрішні. Внутрішні запам`ятовуючі пристрої служать для зберігання інформації в рамках конкретного ПК і не передбачають можливості перенесення інформації на інші машини. Для перенесення і зберігання інформації служать зовнішні запам`ятовуючі пристрої. Тепер це невеликого розміру предмети. Невибагливі й надійні, а головне, об`ємні у порівнянні з класичними ЗЗП - книгами.
Сьогодні зовнішні запам`ятовуючі пристрої є двох видів: магнітні і оптичні. Перші в свою чергу поділяються на гнучкі магнітні диски (Floppy Disk), і жорсткі магнітні диски (Hard Disk). Ці два типи восновному відрізняються ціною і об`ємом. Перші дешеві, але не дуже місткі. Другі відносно дорогі, зате в сотні разів об`ємніші.
Оптичні диски (лазерні диски) переважно служать для тиражування загальновживаної інформації, хоча сучасні технології дозволяють їх перезаписувати. Ці носії також є двох типів: CD (Compact Disk), і DVD (Digital Video Disk). Обидва типи дуже місткі дешеві й надійні. Єдиним їх мінусом (великим, слід сказати) є складність, а часто й неможливість перезапису.
Трохи історії. В свій час, як ми знаємо ПК були грандіозними спорудами. Характерними їх рисами були ненадійність, порівняно дуже мала потужність, великі об`єми. Про сумісність між окремими типами ПК мова не йшла. Переважно ці машини вимикались тільки на ремонт. Вони мали десятки користувачів і працювали в діалоговому режимі. Переважно програмістам при кожній "аудієнції” доводилось набирати текст програми з нуля. Само собою виникало питання збереження інформації - як економія людського і машинного часу.
Одним з перших популярних варіантів були перфокарти. Це своєрідні набори матриць з інформацією у вигляді аркушів цупкого паперу. Основними недоліками їх була дуже низька швидкість, неможливість повторного використання і висока ціна. Це було краще ніж нічого але дуже далеко від ідеалу.
Наступним кроком (великим) стала поява магнітних стрічок. Це була свого роду революція. Інформація послідовно записувалась на стрічку. Для зчитування її необхідно було перемотати і запустити з потрібного місця. Стрічки мали низьку собівартість, досить пристойний об`єм, можливість багаторазового використання, тощо. Проте швидкість і надійність залишали бажати кращого.
Десь років п`ятнадцять тому з`явився стандарт популярний до сих пір - магнітні диски. Це круглої форми магнітна пластина, на яку можна швидко і якісно записувати інформацію. Кількість перезаписів фактично необмежена. Ціна дуже низька, по відношенні до об`єму. Принцип запису інформації дуже простий. Диск безперервно рухається навколо осі. В певний момент за допомогою магнітної головки сектор комірок отримує послідовність зарядів, які зберігаються досить довго і надійно. В потрібний момент часу по цій послідовності можна відновити записану інформацію.
Магнітні диски є двох видів: гнучкі і жорсткі. Принципової різниці між ними немає, є тільки якісна. Жорсткі диски швидші, об`ємніші, надійніші і значно дорожчі. На їх основі зроблена така невід`ємна частина кожної ПЕОМ, як вінчестер. Гнучкі диски переважно служать для перенесення невеликих об`ємів інформації з машини на машину.
Найсучаснішим розповсюдженим стандартом є оптичні CD і DVD. Як я вже казав єдиним їх великим недоліком є специфіка запису інформації. Зате по всіх решта критеріях вони переважають магнітні носії. В тих випадках, коли не потребується запис інформації, а тільки її зчитування, вони стали незамінними для широкого загалу програмістів.
Жорсткий диск (Hard Disк) або вінчестер є важливою складовою частиною кожного комп`ютера. Він є своєрідною комбінацією кількох магнітних дисків з великою щільністю. Ці диски обертаються з дуже великою швидкістю. І швидкість запису інформації у них відповідна. Але по цій же причині вінчестери дуже делікатні. Їх застосовують для довготривалого зберігання інформації, вона не зникає після вимикання ПК. Кожен вінчестер характеризується двома основними параметрами: ємністю і часом доступу до одного машинного слова. Емність вимірюється в мегабайтах. У ранніх моделях ПК використовувались вінчестери з об`ємом 20, 42, 80, 120, 250, 340 Мб. Найдешевші сучасні ПК мають жорсткі диски об`ємом 850 мб; 1 Гб; 2.5 Гб і т.д. Іншим важливим параметром є час доступу до одного машинного слова . Для сучасних моделей він рівний 5 - 12 мксек.
Трьохдюймові диски - тип дисків, який зараз домінує, в звязку з меншими габаритами дисководів і кращою швидкістю.

Робота з об'єктами файлової системи

1. Робота з об'єктами файлової системи.
Фа́йлова систе́ма — спосіб організації даних, який використовується операційною системою для збереження інформації у вигляді файлів на носіях інформації. Також цим поняттям позначають сукупність файлів та директорій, які розміщуються на логічному або фізичному пристрої. Створення файлової системи відбувається в процесі форматування.
Основні вказівки для роботи з об’єктами:виділення, перейменування, створення, відкривання, копіювання,перенесення, вилучення, відновлення, перегляд властивостей.    
Виділення: Перед тим, як виконати операцію над об’єктом (копіювання, переміщення), його потрібно виділити. Виділення одного об’єкта здійснюється за допомогою натисканням миші. Якщо вам потрібно виділити декілька розташованих підряд об’єктів, виділіть перший, а потім з тримаючою клавішею Ctrl. 
Створення: Хороша організація зберігання файлів полягає у тому, що во повинні мати своїх власників і знаходитися у їх власних папках. Краще, якщо назви папок будуть відповідати прізвищам їх власників або призначенню документів в них.
Папку можна створити:
•   на робочому столі;
•   на дискеті або оптичному диску CD-RW або DVD-RW;
•   на вінчестері;
•   всередині будь-якої папки.
Щоб створити власну папку, необхідно виконати такі .дії:
•   відкрити вікно «Мой компьютер»;
•  у вікні «Мой компьютер» двічі клацнути на піктограмі диска (наприклад, D:), де буде створена папка;
•   на вільному місці вікна папки диска клацнути правою кнопкою миші - відкриється контекстне меню;
•   встановити вказівник миші на команду «Создать * » - від¬криється додатковий список (див. малюнок);
•   перевести вказівник миші у додатковий список і клацнути на команді «Папку»;
•   контекстне меню і список щезнуть, у вікні диска з'явиться піктограма папки, поруч - прямокутник для запису назви;                                      
Необхідно запам'ятати, на якому диску і з яким іменем знахо¬дься власна папка, щоб зберігати в ній свої документи. Час від су можна переглядати її зміст, для чого кожного разу доведеться укривати вікно «Мой компьютер», далі відкривати вікно диска, знаходиться папка, і, нарешті, відкривати свою папку.
Перейменування:
Копіювання: – це створення нового об’єкта, зміст якого збігається зі змістом первинного об’єкта.
Переміщення: – це переписування об’єкта в новий каталог.
Для переміщення (копіювання) об'єкта (файла або папки) лівою кнопкою миші необхідно виконати такі дії:
•   послідовно відкриваючи папки у лівій половині вікна, пройти шлях до папки, у якій знаходиться потрібний об'єкт (файл або папка) - в правому полі з'явиться її вміст;
•   у правому вікні встановити вказівник миші на об'єкт, натиснути ліву кнопку і, не відпускаючи (!) її, перетягти його на потрібну папку в лівій половині і, коли вона виді¬литься кольором, відпустити кнопку.
Якщо файл або папку перетягують в межах одного диску, то він переміщається (зникає на старому місці і з'являється на новому). Якщо ж файл (або папку) перетягують з одного диска на інший, то він копіюється (залишається на старому місці і з'являється на новому). Цю операцію краще робити у режимі великих значків (на робочому столі у контекстному меню виконати команду «Свой¬ства» «=> «Эффекты» «=> «Использовать крупные значки»). При виконанні операції перетягування початківці можуть помилково «вкинути» об'єкт не в ту папку.
Для скасування помилкової дії необхідно відкрити меню «Правка» і виконати команду «Отменить» або натиснути клавіші Ctrl + Z.
З мовчазної згоди під час перетягування Windows показує виконувану дію значками для візуального контролю:
піктограма об'єкта без позначень    - переміщення;
піктограма об'єкта має праворуч внизу - копіювання;
Можна примусово виконати потрібну дію, натиснувши і утри¬муючи спеціальну клавішу при виконанні перетягування: Shift       - тільки переміщення;
Ctrl   - тільки копіювання.
Для дій з групою файлів необхідно їх виділити. Щоб виділити групу файлів, розташованих один за одним, необхідно, утримуючи клавішу Shift, клацнути на першому та останньому файлі.
Файли, розташовані у довільному порядку, виділяють почерговим клацанням при притиснутій клавіші Ctrl.
Переміщення об'єктів правою кнопкою миші
Переміщати (копіювати) об'єкти можна і правою кнопкою миші, для чого необхідно виконати такі дії:
•    встановити вказівник миші на об'єкт, натиснути праву кнопку і, не відпускаючи (!) її, перетягти об'єкт на потрібну папку в лівій половині і відпустити кнопку - з'явиться контекстне меню;
•   у контекстному меню виконати команду «Переместить» або «Копировать».

Видалення: Видалити непотрібний об'єкт (документ, папку або їхній ярлик) можна одним із способів:
•   на робочому столі або у відкритій папці встановити вказів¬ник миші на піктограму об'єкта, викликати контекстне ме¬ню (клацнути правою кнопкою миші), виконати команду «Удалить»;
•   у вікні відкритої папки позначити потрібний об'єкт (встано¬вити вказівник миші на піктограму, клацнути лівою кноп¬кою), на лівій панелі вікна виконати команду «Удалить файл (папку)»;
•   з робочого столу або з відкритої папки перетягти піктогра¬му об'єкта і відпустити над піктограмою «Корзина»;  
•   виділити об'єкт і натиснути на клавіатурі клавішу   Delete або на панелі інструментів кнопку. Об'єкт на ста¬рому місці зникне і опиниться у вікні «Корзина».
2.Буфер обміну

Бу́фер обміну  — проміжне сховище даних, що призначається для переносу або копіювання між застосунками або частинами одного застосунка.

Застосунок може використати свій власний буфер обміну, доступний тільки в ньому, або загальний, надаваний операційною системою або іншим середовищем через певний інтерфейс.

Буфер обміну деяких середовищ дозволяє вставку скопійованих даних у різних форматах залежно від застосунку-отримувача, елемента інтерфейсу й інших обставин. Наприклад, текст, скопійований з текстового процесора, може бути вставлений з розміткою в застосунки, що її підтримують, і у вигляді простого тексту в інші.

Вставити об'єкт із буфера обміну можна скільки завгодно раз. Як правило, при копіюванні інформації в буфер його попередній вміст пропадає. Але, наприклад, буфер в Microsoft Office може зберігати одночасно до 24 об'єктів, текстових чи графічних. Деякі робочого середовища включають програму для ведення протоколу останніх значень буфера й взяття вже перезаписаних.

Гарячі клавіші:

Для роботи з буфером обміну в текстових та графічних інтерфейсах користувача на PC-сумісних ПК (для клавіатури PC101 з розкладкою QWERTY використовуються наступні клавіатурні скорочення (гарячі клавіші):

• Скопіювати виділені об'єкти в буфер обміну: Ctrl+C або Ctrl+Ins.
• Вирізати виділені об'єкти в буфер обміну (для переміщення): Ctrl+X або ⇧ Shift+Del.
• Вставити з буфера обміну: Ctrl+V або ⇧ Shift+Ins.

Хоча ці комбінації і є найпоширеніші, деякі застосунки можуть використовувати й інші комбінації клавіш. Наприклад в X Window System для копіювання в її інтегрований буфер обміну досить лише виділити мишкою потрібну частину тексту, а для вставки досить натиснути середню кнопку миші або ж одночасно ліву й праву кнопки (імітація середньої кнопки).

3.Ярлик

Ярлик  — файл зв'язку, який служить покажчиком на об'єкт (наприклад, файл, який потрібно певним чином обробити), програму або команду і містить додаткову інформацію. Найчастіше ярлики створюються настільниці для швидкого (зручного) запуску програм, що знаходяться в «незручних» місцях. Ярлик має містити посилання на файл або каталог, що викликає. Ярлик може містити також посилання на зображення, піктограму (з-за чого між ярликами є відмінність). Ярлик можна створити відповідною командою «створити ярлик» за допомогою контекстного меню робочого столу.

Розмір файлу ярлика становить зазвичай від декількох десятків до декількох сотень байт. Зміна властивостей об'єкта, на який посилається таке посилання призводить до зміни її вмісту, а видалення або переміщення об'єкта (зміна шляху до нього в файлової системі) — до її непрацездатності.