Стискання, архівування, розархівування даних. Архіватори та операції з ахівами.

Архівація даних — це злиття кількох файлів чи каталогів в єди­ний файл — архів.
Стиснення даних — це скорочення обсягу вихідних файлів шляхом усунення надлишкової інформації.
Необхідність і доцільність стиснення:
· зменшення обсягу файлів;
· економія місця на носіях;
· швидкість обміну інформацією;
· резервне копіювання;
· архівація під час шифрування даних.


Для виконання цих завдань існують програми-архіватори, які за­безпечують як архівацію, так і стиснення даних. За допомогою спеціальних алгоритмів архіватори видаляють із файлів надлишкову інформацію, а цри зворотній операції розпаковування вони відновлюють інформацію в первісному вигляді. При цьому стиснення та відновлення інформації відбувається без втрат.
Стиснення без втрат актуальне в роботі з текстовими й про­грамними файлами, у задачах криптографії.
Існують також методи стиснення із втратами. Вони видаляють з потоку інформацію, яка незначно впливає на дані або взагалі не сприймається людиною. Такі методи стиснення застосовуються для аудіота відеофайлів, деяких форматів графічних файлів.
Перші програми-архіватори з'явилися в середині 80-х років.
Архіватори – це спеціальні програми, які стискають дані для компактного їх зберігання. Серед них найбільш відомі: ARJ, WinZip, WinRAR .
Функції
• Перегляд і вилучення файлів з архіву.
• Архівація файлів.
• Додавання файлів до архіву.
• Створення багатотомних, саморозпаковувальних й неперервних архівів.

Однією з головних характеристик архіваторів є ступінь стискання даних.
Ступінь стискання залежить від:
· методу кодування;
· програми-архіватора;
· типу файла, що архівується.
Розглянемо алгоритми дій архівації та розархівації.
Архівація.
1. Натиснути правою кнопкою миші на значок файла або папки, які слід додати до архіву. Із контекстного меню обрати команду Добавить в архив.
2. У вікніпрограми-архіватора, що з'явиться на екрані, у вкладці Общие обрати назву архіву.
3. Зазначити, в якій папці має зберігатися архів. Для того щоб визначити шлях до по трібної папки, використовуємо кнопку Обзор.
4. Обрати програму-архіватор, за допомогою якої стискатимемо дані. Для цього у вікні Формат архива потрібно встановити відповідний перемикач біля назви обраної програми.
5. У рядку вибору Метод сжатия обрати один із запропонованих варіантів.
6. Натиснути ОК.
Розархівація.
1. Викликати контекстне меню, натиснувши правою кнопкою миші на значок архіву. Обрати команду Извлечь файли у вікні програми, яка розархівовує, у вкладці Общие обрати папку для розпакованих файлів.
2. За замовчуванням Режим обновлення та Режим перезаписи виставлено оптимально, але у разі потреби їх можна змінити, використовуючи перемикачі різних режимів.
Натиснути кнопку ОК.

Поняття комп'ютерного вірусу.Історія та класифікація. Призначення та класифікація антивірусних програм

Комп'ютерний вірус (англ. computer virus) — комп'ютерна програма, яка має здатність до прихованого саморозмноження. Одночасно зі створенням власних копій віруси можуть завдавати шкоди: знищувати, пошкоджувати, викрадати дані, знижувати або й зовсім унеможливлювати подальшу працездатність операційної системи комп'ютера. Розрізняють файлові, завантажувальні та макро-віруси. Можливі також комбінації цих типів. Нині відомі десятки тисяч комп'ютерних вірусів, які поширюються через мережу Інтернет по всьому світу. Необізнані користувачі ПК помилково відносять до комп'ютерних вірусів також інші види зловмисного ПЗ — програм-шпигунів чи навіть спам. За створення та поширення шкідливих програм (в тому числі вірусів) у багатьох країнах передбачена кримінальна відповідальність. Зокрема, в Україні поширення комп'ютерних вірусів переслідується і карається відповідно доКримінального кодексу (статті 361, 362, 363). Приклади вірусів: Neshta, Staog, Archiveus.

Назва програми «комп'ютерний вірус» походить від однойменного терміну з біології за її здатність до саморозмноження. Саме поняття «комп'ютерного вірусу» з'явилося на початку 1970-тих і використовувалося у програмуванні та літературі, зокрема, у фантастичному оповіданні «Людина в рубцях» Грегорі Белфорда. Проте, автором терміну вважається Фред Коен, який у 1984 році опублікував одну з перших академічних статей, що були присвячені вірусам, де і було використано цю назву.

Історія свідчить, що ідею створення комп'ютерних вірусів окреслив письменник-фантаст Т. Дж. Райн, котрий в одній із своїх книжок, написаній в США в 1977 р., описав епідемію, що за короткий час охопила біля 7000 комп'ютерів. Причиною епідемії став комп'ютерний вірус, котрий передавався від одного комп'ютера до другого, прокрадався в їхні операційні системи і виводив комп'ютери з-під контролю людини.

Класифікація вірусів:

Прийнято розділяти віруси за:

• об'єктами, які вражаються (файлові віруси, завантажувальні віруси, анти-антивірусні віруси, скриптові віруси, макро-віруси, мережеві черв'яки).
• способом зараження (перезаписуючі віруси, віруси-компаньйони, файлові хробаки, віруси-ланки, паразитичні віруси, віруси, що вражають вихідний код программ)
• операційними системами і платформами, які вражаються (DOS, Microsoft Windows, Unix, Linux, інші)
• активністю (резидентні віруси, нерезидентні віруси)
• технологіями, які використовуються вірусом (нешифровані/шифровані віруси, поліморфні віруси, стелс-віруси (руткіт і буткіт))
• деструктивними можливостями (нешкідливі віруси, безпечні віруси, небезпечні віруси, дуже небезпечні віруси)
• мовою, якою написаний вірус (асемблер, високорівнева мова програмування, скриптова мова, інші)

Троянські програми, трояни, троянці (англ. Trojan Horses, Trojans) — різновид шкідницького програмного забезпечення, яке не здатне поширюватися самостійно (відтворювати себе) на відміну від вірусів та хробаків, тому розповсюджується людьми.

Термін походить від оповідання про Троянського коня з давньогрецької міфології, через використання троянцями різновиду соціальної інженерії, видаючи себе за безпечні й корисні застосунки, для того аби переконати жертв встановити їх на компютер. Вважається, що першим цей термін в контексті компьютерної безпеки використав у своєму звіті «Computer Security Technology Planning Study» Деніел Эдвардс, співробітник АНБ.^[1] Приклади троянів:Pinch, TDL-4, Trojan.Winlock, Clampi

Антивірусна програма (антивірус) — програма для знаходження і лікування програм, що заражені комп'ютерним вірусом, а також для запобігання зараження файлу вірусом.

Класифікувати антивірусні продукти можна відразу за кількома ознаками, таким, як: використовувані технології антивірусного захисту, функціонал продуктів, цільові платформи.

По використовуваних технологіях антивірусного захисту:

• Класичні антивірусні продукти (продукти, які застосовують тільки сигнатурний метод детектування)
• Продукти проактивного антивірусного захисту (продукти, які застосовують тільки проактивні технології антивірусного захисту);
• Комбіновані продукти (продукти, які застосовують як класичні, сигнатурні методи захисту, так і проактивні)

За функціоналом продуктів:

• Антивірусні продукти (продукти, що забезпечують тільки антивірусний захист)
• Комбіновані продукти (продукти, що забезпечують не тільки захист від шкідливих програм, але і фільтрацію спаму, шифрування та резервне копіювання даних та інші функції)

За цільовими платформами: Windows, * NIX (до даного сімейства відносяться ОС BSD, Linux, etc), MacOS, для мобільних платформ (Windows Mobile, Symbian, iOS, BlackBerry, Android, Windows Phone 7 та ін.)

Антивірусні продукти для корпоративних користувачів можна також класифікувати по об'єктах захисту:

• для захисту робочих станцій
• для захисту файлових і термінальних серверів
• для захисту поштових та Інтернет-шлюзів
• для захисту серверів віртуалізації

Використання ОС

Операці́йна систе́ма, скорочено ОС (англ. operating system, OS)  — це базовий комплекс програмного забезпечення, що виконує управління апаратним забезпеченням комп'ютераабо віртуальної машини; забезпечує керування обчислювальним процесом і організовує взаємодію з користувачем.

Операційна система звичайно складається з ядра операційної системи та базового набору прикладного програмного забезпечення.

Функції операційної системи[ред. • ред. код]

Головні функції:

• Виконання на вимогу програм користувача тих елементарних (низькорівневих) дій, які є спільними для більшості програмного забезпечення і часто зустрічаються майже у всіх програмах (введення та виведення даних, запуск і зупинка інших програм, виділення та вивільнення додаткової пам'яті тощо).
• Стандартизований доступ до периферійних пристроїв (пристрої введення-виведення).
• Завантаження програм у оперативну пам'ять і їх виконання.
• Керування оперативною пам'яттю (розподіл між процесами, організація віртуальної пам'яті).
• Керування доступом до даних енергонезалежних носіїв (твердий диск, оптичні диски тощо), організованим у тій чи іншій файловій системі.
• Забезпечення користувацького інтерфейсу.
• Мережеві операції, підтримка стеку мережевих протоколів.

Додаткові функції:

• Паралельне або псевдопаралельне виконання задач (багатозадачність).
• Розподіл ресурсів обчислювальної системи між процесами.
• Організація надійних обчислень (неможливості впливу процесу на перебіг інших), основана на розмежуванні доступу до ресурсів.
• Взаємодія між процесами: обмін даними, синхронізація.
• Захист самої системи, а також користувацьких даних і програм від дій користувача або програм.
• Багатокористувацький режим роботи та розділення прав доступу (автентифікація, авторизація).

Поняття операційної системи напряму пов'язане з такими поняттями, як:

• Файл — іменований впорядкований набір даних на пристрої зберігання інформації; операційна система забезпечує організацію файлів в файлові системи.

• Файлова система — набір файлів (можливо порожній), організованих за наперед визначеними правилами. Якщо організація файлів в файлову систему відбувається з використанням каталогів, то така файлова система називається ієрархічною.

• Програма — файл, що містить набір інструкцій для виконання. В якості виконавця інструкцій програми можуть виступати:
  • центральний процесор — якщо програма містить машинний код (звичайно отримують шляхом компіляції вихідного текста програми, написаного однією з компільованих мов);
  • інтерпретатор — інша програма, яка забезпечує розпізнавання і виконання інструкцій (в окремих випадках інтерпретатор також називають віртуальною машиною).

• Задача — програма в процесі виконання (в термінології операційних систем UNIX використовують термін «процес»).

• Команда — ім'я, яке використовує користувач ОС або інша програма для виконання вказаної програми (може збігатися з іменем файла з програмою) або поіменованої дії (вбудованої команди).

• Командний інтерпретатор — середовище, яке забезпечує інтерфейс з користувачем і виконання команд.

Відносно свого призначення, операційні системи бувають^{[Джерело?]}:

• універсальні (для загального використання);
• спеціальні (для розв'язання спеціальних задач);
• спеціалізовані (виконуються на спеціальному обладнанні);
• однозадачні (в окремий момент часу можуть виконувати лише одну задачу);
• багатозадачні (в окремий момент часу здатні виконувати більше однієї задачі);
• однокористувацькі (в системі відсутні механізми обмеження доступу до файлів та на використання ресурсів системи);
• багатокористувацькі (система впроваджує поняття «власник файлу» та забезпечує механізми обмеження на використання ресурсів системи (квоти)), всі багатокористувацькі операційні системи також є багатозадачними;
• реального часу (система підтримує механізми виконання задач реального часу, тобто такі, для яких будь які операції завжди виконуються за наперед передбачуваний і незмінний при наступних виконаннях час).

Відносно способу встановлення (інсталяції) операційної системи, операційні системи бувають^]:

• вмонтовані (такі, що зберігаються в енергонезалежній пам'яті обчислювальної машини або пристрою без можливості заміни в процесі експлуатації обладнання);
• невмонтовані(?) (такі, що інсталюються на один з пристроїв зберігання інформації обчислювальної машини з можливістю подальшої заміни в процесі експлуатації).

Відносно відповідності стандартам операційні системи бувають:

• стандартні (відповідають одному з загальноприйнятих відкритих стандартів, найчастіше POSIX);
• нестандартні (в тому числі такі, що розробляються відповідно до корпоративних стандартів).

Відносно ліцензії, можливостей розширення та можливостей внесення змін до вихідного коду операційні системи бувають:

• вільні — з вільними програмним кодом (GNU, BSD, MIT)
• відкриті (англ. open source) — з відкритим програмним кодом;

власницькі (англ. proprietary) — комерційні з закритим кодом.

Пошук інформації на комп'ютері

Інформаці́йний по́шук (ІП) (англ. Information retrieval) — наука про пошук неструктурованої документальної інформації. Особливо це відноситься до пошуку інформації в документах, пошук самих документів, добуття метаданих з документів, пошуку тексту, зображень, відео та звуку у локальних реляційних базах даних, у гіпертекстових базах даних таких, як Інтернет та локальні інтранет. Інформаційний пошук — велика міждисциплінарна область науки, яка стоїть на перетині когнітивної психології, інформатики, інформаційного дизайну, лінгвістики, семіотики, бібліотечної справи, та статистики.

Автоматичні системи інформаційного пошуку використовують для зменшення так званого «інформаційного перевантаження». Багато університетів та публічних бібліотек використовують системи ІП для полегшення доступу до книжок, журналів та інших документів. Найвідомішим прикладом систем ІП можна назвати пошукові системи в Інтернеті.

Об'єктом інформаційного пошуку є текстова інформація, зображення, аудіо, відео інформація.

З інформаційним пошуком змикаються проблеми:

• розсилки інформації (information routing);
• сортування інформації (information filtering);
• упорядкування (класифікація) інформації (information categorization);
• відбір інформації (information extraction).

Для інформаційного пошуку розробляють:

• алгоритми інформаційного пошуку (retrieval algorithms);
• підходи інформаційного пошуку(retrieval approaches);
• стратегії інформаційного пошуку (retrieval strategies).

Для його здійснення створюють:

• методи інформаційного пошуку (retrieval utilities);
• засоби інформаційного пошуку (information retrieval systems);
• комп'ютерні пошукові програми (search engines).

До проблем інформаційного пошуку належать питання:

• представлення даних, інформації, знань (data, information, knowledge);
• представлення інформації в сучасних інформаційних сховищах (representation of information);
• багатомовний інформаційний пошук (cross-language information retrieval);
• одночасний інформаційний пошук (parallel information retrieval);
• розподілений інформаційний пошук (distributed information retrieval);
• суспільний інформаційний пошук (social information retrieval)

Напрям інформаційний пошук відносять до проблем:

• застосовної (прикладної) лінгвістики (applied linguistics);
• обробки природної мови (natural language processing);

Завданням інформаційного пошуку є знаходження відповідних (до пошукового запиту) інформаційних об'єктів, або документів серед доступного для пошуку матеріалу. Завдання для інформаційного пошуку задається у виглядіінформаційного запиту (query), який може містити слова, фрази чи речення або комбінацію їх. Переважна більшість пошукових систем орієнтована на роботу з пошуковими термінами — словами або словосполученнями, які пошукова система розпізнає як одне ціле. Для здійснення інформаційного пошуку потрібно мати збірку інформаційних об'єктів (бібліотека, комп'ютерні файли) і систему (алгоритм або програму) яка здійснює пошук. Для здійснення інформаційного пошуку користувач (людина або інформаційна система) формує інформаційний запит (information query). Результатом пошукової роботи є список документів який укладається згідно з певним принципом. Такий список називають впорядкованим (ranked list, ranked results).

Пошукова система переглядає всі доступні інформаційні одиниці (документи) зі збірки і відбирає документи відповідні до інформаційного запиту. Оскільки реальні пошукові системи знаходять не всі відповідні документи, говорять про точність пошукових систем (system accuracy). Результатом роботи пошукової системи є список відібраних документів (retrieved documents list), серед яких є відповідні до запиту документи (relevant documents). Для ідеальної пошукової системи список відібраних документів та відповідних документів повинні збігатися. В реальних пошукових системах в списках відібраних документів знаходяться і невідповідні до запиту документи. Тому говорять про ефективність пошукових систем. Ефективність пошукових систем оцінюється двома параметрами: пошукова відповідність (precision) та пошукова якість (recall). Пошукова відповідність визначає частку відповідних документів серед відібраних на запит. Пошукова відповідність визначає якість отриманого результату інформаційного пошуку. Пошукова якість визначає частку отриманих системою відповідних до запиту документів серед загального числа відповідних до запиту документів у збірці. Загальне число відповідних до запиту документів завжди є невідомим і може бути встановлене лише при повному перегляді збірки людиною. Крім того роботу пошукових систем оцінюють швидкодією — часом, за який отримують список відповідних до запиту документів.

Інформаційний пошук — велика міждисциплінарна область науки, яка стоїть на перетині когнітивної психології, інформатики, інформаційного дизайну, лінгвістики, семіотики, бібліотечної справи, та статистики.

Автоматичні системи інформаційного пошуку використовують для зменшення так званого «інформаційного перевантаження». Багато університетів та публічних бібліотек використовують системи ІП для полегшення доступу до книжок, журналів та інших документів. Найвідомішим прикладом систем ІП можна назвати пошукові системи в Інтернеті.